у тому ж дусі

1. n розм.

1) прокорм; годування; утримання

2) запас кормів для худоби, фураж

3) угодованість

4) pl право залишити собі вигране; гра на інтерес

5) іст. фортеця

6) ув'язнення

7) охорона, варта

8) тех. контрбукса

2. v (past і p.p. kept)

1) тримати, мати, зберігати

2) не викидати, берегти; залишати

3) не повертати, залишати собі

4) утримувати, володіти

5) мати для послуг (покоївку тощо)

6) утримувати, мати на утриманні; забезпечувати

7) мати в продажу (асортименті)

8) затримувати, не відпускати

9) охороняти, захищати, утримувати

10) зберігатися, не псуватися; не давати псуватися

11) не старіти, зберігати новизну

12) залишатися (в якомусь місці)

13) рухатися (в якомусь напрямі)

14) дотримуватися (теми тощо); виконувати, зберігати вірність, не порушувати (закону)

15) відзначати, святкувати

16) вести (запис, протокол, рахунок тощо)

17) утримувати в порядку; регулярно прибирати (кімнату тощо)

18) пам'ятати; зберігати (в пам'яті)

19) відвідувати (церкву, лекції тощо)

20) функціонувати

21) примушувати когось продовжувати робити щось

22) утримуватися (від чогось — from smth.)

23) не втручатися (у щось — out of smth.)

24) не підпускати (когось до чогось — smb. away from smth.)

25) приховувати (від — from)

26) замовчувати, мовчати (про щось — to smth.)

27) набридати (комусь чимсь — at smb. with smth.)

28) не відставати (від — up with)

29) з дієприкметником теперішнього часу продовжувати робити щось

* * *

1) прокорм, харчування, утримання

2) запас кормів для худоби, фураж

3) угодованість

4) pl гра на інтерес

5) icт. центральна, частина або вежа середньовічного замка; фортеця

6) тex. контрбукса

7) pl; гipн. кулаки для посадки кліті

1) тримати, мати, зберігати, підтримувати, продовжувати ( щось робити)

2) не викидати, берегти; залишати

3) не повертати, залишати собі

4) утримувати; мати ( кого-небудь) служником

5) мати на утриманні

6) мати в продажу, в асортименті

7) затримувати, не відпускати

8) охороняти, захищати

9) зберігати, не давати псуватися; зберігати новизну, не застарівати

1) залишатися ( у якому-небудь місці)

2) рухатися ( у якому-небудь напрямку)

3) to keep writing продовжувати писати

4) як дієслово-зв'язка в складеному іменному присудку знаходитися, залишатися в якому-небудь стані

1. n

1) натягання; розтягування

2) напруження; навантаження, перевантаження; перевтома

3) мед. розтягнення сухожилля

4) механічний вплив

5) деформація

6) походження, рід, порода, плем'я

7) спадковість, спадкова риса

8) схильність; риса характеру

9) елемент, відтінок; невелика кількість

10) стиль, тон (мовлення)

11) звич. pl муз. мелодія, наспіви

12) поет. вірші, поезія

13) біол. штам

2. v

1) натягати; розтягати

2) напружувати (ся); перевтомлювати (ся)

3) перевищувати (владу), зловживати (чимсь)

4) обнімати, стискати

5) проціджувати (ся); фільтрувати (ся)

6) тех. спричинювати залишкову деформацію

* * *

1) натяг, натягування; розтягування

2) напруга, навантаження; перевантаження; перевтома

3) мeд. розтягнення сухожилля

4) тex. механічний вплив; деформація

1) натягувати; розтягувати; натягуватися; розтягуватися

2) напружувати; перевтомлювати

3) перевищувати, виходити за межі; зловживати

4) обіймати, пригортати, стискати

5) проціджувати; фільтрувати; проціджуватися; фільтруватися; просочуватися

6) (at) гидувати ( чим-небудь); проявляти вимогливість, педантичність

7) фiз. викликати залишкову деформацію; деформувати; деформуватися

1) походження, рід, порода, плем'я

2) спадковість; спадкоємна риса

3) риса характеру; схильність

4) риса; елемент; відтінок; невелика кількість

5) стиль, тон ( мови)

6) pl; мyз. наспіви, мелодія; вірші, віршований уривок

7) бioл. штам

1. n

1) вена, кровоносна судина

2) жила, жилка

3) перен. хід (думок); канал; джерело (інформації)

4) схильність, нахил, жилка

5) настрій

6) дух, рід; тон; стиль

7) прожилок, жилка

8) pl узор (деревини)

9) тонка щілина, ущелина

10) геол. жила

2. v

1) поет. покривати сіткою чогось; поширюватися (десь)

2) наводити узор; фарбувати під мармур (під дуб)

* * *

1) aнam. вена; жила; хід ( думки); канал, джерело ( інформації)

2) схильність, жилка

3) the vein; for настрій, розташування; творчий підйом

4) тон, стиль

5) бот. жилка (листка); зоол. прожилка (на крильці комахи); жилка, прожилка (у мармурі); pl. візерунок (деревини); тонка щілина, ущелина (у крижині); геол. жила

1) (over, through) поет. покривати що-н. сітокю що-н.; поширюватися (где-л.)

2) спец. наводити візерунок; обробляти, фарбувати під мармур, дуб

1) поблизу, недалеко, неподалік

2) близько, приблизно, орієнтовно; у цьому дусі

* * *

1) поблизу, недалеко, неподалік

2) приблизно, в цьому дусі

Беме, Якоб (1575, Альтзайденберг - 1624) - нім. релігійний філософ і містик Н. ародився в селянській сім'ї. Від 1599 р. громадянин і член шевців м. Герліца. Переломними стали 1600 і 1610 рр., коли у стані осяяння Б. відкрився внутрішній зміст речей і сенс буття. Прагнув до оновлення релігії й церкви і тому зазнавав утисків з боку ортодоксального лютеранства. Наскрізна тема творів Б. - походження й кінцева мета світу (Космосу) та людини. Основні складові вчення - теософія, космософія, антропософія, христософія. У баченні Бога розійшовся як із тогочасними філософами, так і теологами. Вважав, що Богові передує до-буття, "безґрунтовне", або "вічне ніщо", що є водночас і "вічним початком", який породжує Трійцю та духовний універсум О. станній, у свою чергу, породжує світ і людину. Всупереч маніхейству і гностикам Б. вважав, що світло і пітьма перебувають одне в одному, що Бог світлого світу і Бог темного світу - це один і той самий єдиний Бог. Космічна катастрофа (падіння Люцифера) зумовлює, згідно з Б., антропологічну - падіння богоподібно-цілісної, андрогенічної першолюдини та перетворення її на земну, "згущено-фізичну" плотяність і розділеність на дві статі. Б. - христоцентрист, для якого Христос - це "Серце Бога" і "Новий Адам", батько нової, народженої в Дусі, людини (і нового, відродженого в Дусі, людського роду). Захопленими шанувальниками Б. були Декарт, Ляйбніц, Ньютон, Шеллінг, Гегель, Сковорода, В. Соловйов, Бердяєв. Перекладачем творів Б. був вихованець КМА Гамалія.

[br]

Осн. тв.: "Аврора, або ранкова зоря на світанні" (1612); "Шість теософських пунктів" (1620); "Про народження й означення усіх сутностей" (1622); "Велика таємниця, або тлумачення першої Книги Мойсея" (1623); "Христософія, або шлях до Христа" (1624).

ГЕДОНІЗМ ( від грецьк. ηδονή - задоволення) - напрям в етиці, згідно з яким критерієм моралі та принципом її пояснення є досягнення насолоди. Прагнення до насолоди тлумачиться як природна властивість людини, джерело й мета її вдосконалення. Засновник Г. - давньогрецьк. філософ Аристип з Кірени, який вважав, що добро і зло цілком можна звести до насолоди або страждання. Як учень Сократа, Аристип не абсолютизує безпосереднє чуттєве задоволення і в процесі його досягнення надає значної ваги чинникові раціонального самоконтролю. Тому людина не повинна перетворюватися на раба власного задоволення, а істинну насолоду у змозі отримати лише мудрець. У Епікура Г. поєднується з елементами евдемонізму. Основою задоволення як кінцевої мети людини постає свобода від тілесних страждань і душевних тривог. Епікур розрізняв пасивне (атараксія) та активне задоволення (радість). В епоху Середньовіччя Г. протиставлявся аскетизму. Увага до Г. відновлюється за доби Відродження, з поверненням інтересу до проблем земного призначення людини. В епоху Просвітництва засади Г. знайшли певний вияв у філософії Гоббса, Ламетрі, Гельвеція, згодом - в утилітаристських концепціях Бентама, Дж. Cm. Мілля. В XX ст. деякі ідеї Г. схвалювали Сантаяна, Шлік та ін. Згідно з фройдизмом, принцип насолоди є суттєвою підвалиною людської поведінки у дусі гедоністичної етики. Послідовна критика Г. через допущення т. зв. "натуралістичної помилки" (редукція добра та інших етичних категорій до певного класу "натуральних" об'єктів) була здійснена Муром. Філософи франкфуртської школи, зокрема, Маркузе, також припускалися висновків у дусі гедоністичної етики.

ЕКЗИСТЕНЦІЯ ( від лат. existo - існую) - специфічно людське існування у світі, що характеризується як "позамежове" (трансцендентальне) відносно натуралістично-психологічних параметрів буття і як посутньо незагальне - однократне, унікальне. Термін "Е." запроваджений датськ. мислителем К'єркегором у 40 - 50-ті рр. XIX ст.; від нього започаткована назва філософії - "екзистенціалізм". Термін "Е." етимологічно походить від лат. дієслова exsistere, який, на відміну від дієслова sistere (що акцентує момент сталості існування - лишатися, утримувати, тривати тощо), означає процеси порушення сталості, виходу "за межі" її (виступати, виходити, виростати тощо) Ц. е вказує на духовний характер специфіки людського існування на противагу існуванню матеріальних, субстанційних речей і явищ, оскільки духовність є унікальною ознакою людини. Люди, за християнською традицією, є тілесно тотожними істотами і різняться лише душею, яку Бог для кожної людини творить персонально і тим самим робить її принципово "позамежовою" щодо земного світу (істотою "не від світу сього"). Е., за Гайдеггером, є інтенційним щодо об'єктивного буття "буттям-свідомістю", однократним і тому принципово неузагальнюваним "тут (ось)-буттям", лише "торканням" (а не просторовим "перебуванням в"), "світловою плямою" в бутті. Тому Е. завжди "передує сутності" (Сартр), що виступає похідною від Е. Звідси свобода Е., її принципова недетермінованість зовнішніми щодо духовності чинниками, укоріненість у дусі, у "внутрішній людині".

1) поблизу, недалеко, неподалік

2) приблизно, в цьому дусі

1) (предел в пространстве) кінець (-нця), край (р. краю), ум. кінчик, кінчичок (-чка), краєчок (-чка). [Попустила низько кінці стрічок (Сл. Гр.). Кінцем ножа копирсає (Сл. Гр.). Щось лізе вверх по стовбуру до самого краю (Шевченко)]; специальнее: (острый) штих (- ха); (теснее: яйца, огурца и т. п.) но[і]сок (-ска); (тупой: яйца, веретена, огурца и т. п.) гузка; (пальца на руке) пучка; (каждого из четырёх краёв платка, квадрата, каждого разветвления развилины) ріг (р. рогу), (ум.) ріжок (-жка); (загнутый: полоза в санях) скорс (- са); (кнута, арапника) приконечник, хвостик (-ка); (стержня) шпинь (-ня); (ножка циркуля, которой проводится окружность) околичник (Шух.). -нец аллеи, поля - кінець (край) алеї, поля. -цы города - кінці (краї) міста; (части) дільниці (частини) міста. Палка о двух -цах - у палиці два кінці; палиця на два кінці. Всякая вещь о двух -цах - кожна річ має два кінці. В -нец чего - на кінець, на край чого. [Замчали мене кудись на кінець села (М. Вовч.). Окуляри йому зсунулися аж на край носа (Єфр.)]. Из -ца в -нец - від (з) краю до краю, з кінця в кінець. [Там (в Україні) широко, там весело од краю до краю (Шевч.). Хай вона (пісня) з краю до краю гуляє (Грінч.)]. Со всех -цов - з усіх усюд(ів), звідусіль. В -це, на -це чего - кінець, край, в (на) кінці, на край, навзкрай, по кінець, по край, на краю, з краю чого. [Сидить батько кінець стола (Шевч.). Сіла кінець столу (Тесл.). Росте вона край чистого поля (Рудан.). В кінці хуторця буде будиночок біленький (М. Вовч.). Жила вдова на край села (Пісня). Навзкрай ниви курився димок (Сл. Гр.). Десь там, по край села, гука якась-то мати (Яворн.). На краю ліса (Франко)]. Ударение во французском языке стоит на -це слова - наголос у французькій мові стоїть на кінці (наприкінці) слова. В самом -це, на самом -це - в (на) самому кінці, на самому краю, наостанці. [А наостанці, під сьогоднішньою дниною було записано (у щоденнику) усю пригоду (Крим.)]. Находящийся в -це, на -це - кінцевий, прикінцевий. Без -ца, нет -ца - без кінця, без краю, без кінця-краю, нема краю, нема кінця- краю. [Нема краю тихому Дунаю (Мет.)]. Не имеющий -ца - безкраїй; срвн. Бесконечный. Точить -нец ножа - гострити кінець ножа. Соединить два -ца - сполучити два (обидва) кінці. -нец к -цу - кінець (кінцем) до кінця, край до краю. Прятать, хоронить -цы - ховати кінці. И -цы в воду - і кінці у воду. Сводить -цы - добре орудувати (своїми) справами, викручуватися, крутити-вертіти. Сводить -цы с -цами - зводити кінці з кінцями, жити ощадливо. Еле сводить -цы с -цами - ледве перебуватися (перемагатися). -цы с -цами не сходятся - кінці з кінцями не сходяться. -нец глухой, техн. - кінець сліпий;

2) (отрезок ч.- л.) кінець, край чого. Бросить -нец с лодки - кинути кінець (кінець мотуза, мотуз) з човна;

3) (торговая единица) шматок (-тка), сукна) штука, (полотна, материи) сувій (-вою). -нец пряжи - пуд пряжі. -нец снасти - сто сажнів снасти. Хазовый (казовый) -нец - показний кінець (край);

4) швальный -нец (верва) - дратва;

5) (доля) частина, частка, пайка. У нас подать на два -ца разводят - у нас податок (подать) розписують (розкладають) на два півріччя;

6) (о расстоянии) кінець, перехід (-ходу), переїзд (-ду). Большой, порядочный, добрый -нец - довгий (далекий, здоровий, добрий) кінець (перехід, переїзд), не блигомий світ, добра промашка. [Такі переходи здорові од вокзалів до тюрми (Теел.). Од нас до вас не блигомий світ - за годину не дійдеш (Київщ.). До лісу добра промашка (Звиног.)]. Нанять извозчика в один -нец - найняти візника на один кінець. Оба -ца - обидва кінці; туди й назад. В оба -ца - на обидва кінці; туди й назад;

7) (предел времени и действия) кінець, край, приконеччя. [Надіходив кінець лекції (Крим.). Всьому під сонцем край один, всьому земному - тлін і тлін (Філян.). Сиджу в кімнаті, жду краю ночі (Черняв.). Уся зима була тепла, а приконеччя дуже холодне (Сл. Гр.)]. Начало и -нец - початок і кінець. Не иметь ни начала, ни -ца - не мати ні початку, ні кінця (ні краю, ні кінця-краю). От начала до -ца - від (з) початку до кінця. Нет ни -ца, ни краю - нема кінця-краю. -ца-краю не видно - кінця- краю не видк[н]о. В -це, на -це - в кінці, наприкінці, наостанці, наостан[т]ку, на приостанку, на остан[т]ок, на скінчанні, на скінчу, на скінчі (Куліш); (напоследок) напослідок, напослідку. [Наприкінці того-ж року поїхав він на Херсонщину (Єфр.). Дякую вам за вашу прихильність, що хоч наостанці виявилась (Крим.). Лаговському бажалося, хоч наостатку, на прощання, надивитися на них (Крим.). Що це він на приостанку розказував? (Борзен.) Криваві чвари, що почались на скінчанню 15-го віку (Куліш). На скінчу схопила себе обіруч за лиця (Свидниц.)]. В -це месяца, года - в кінці, наприкінці, під кінець, в кінець, наостанку місяця, року; з кінцем місяця, року. [Якось я вже в кінець літа прийшла (Грінч.)]. В самом -це, в -це всего - наостанці, наостан[т]ку, наостан[т]ок, насамкінець, на(при)послідку; срвн. Напоследок. В -це-концов - кінець-кінцем, нарешті, врешті, наостанку, наостанці, насамкінець. [Кінець-кінцем ніхто не знав, що можна, чого не можна (Єфр.). Він слухав усього пильно, радувався, а все-таки нарешті осмутнів і задумався (М. Вовч.). Покинувши чесну працю, руйнував своє село і врешті підпалив клуню (Грінч.). Наступництво політичної й духовної власти наостанці переходить з Візантії на Русь (Єфр.)]. Под -нец - наприкінці, на кінці, під кінець, при остан[т]ку, наостан[т]ку, на остан[т]ок, при послідку; срвн. В конце. [Навіть в душі нам залізти забажали на кінці (Франко). При остатку козачка заграли (Житом. п.). Розмови наші, співи й на останок уривчаста, палка, завзята річ (Л. Укр.). Тепер я при послідку своєї служби і під суд попав (Звиног.)]. К -цу - під кінець, на кінці, наприкінці. К -цу лета - під кінець (наприкінці) літа. Дело близится к -цу - справа доходить кінця (краю). В -нец, до -ца - вкрай, до краю, до решти, до остан[т]ку, до останнього, до-щенту, геть, геть-чисто. [Збавив своє здоров'я вкрай (Звиног.)]. Разбранить в -нец - вилаяти на всі боки (на всі заставки) кого. До -ца - до кінця, до краю, до останку, до послідку; (всё до капли, решительно всё) до щерця, до ґрунту, до щаду, (вульг.) до канцура, до шниру. [До кінця там досидів (Сл. Гр.). Будуть захищатись до краю (Коцюб.). Як не дасть бог талану змалку, то й не буде до останку (Номис). Кажи всю правду до щерця (Мова). Очі, шию, голос твій буду пить до щаду (Пачов.)]. До -ца жизни, дней - довіку, довічно, повік, до смерти, віку, до суду-віку, до віку й до суду, до кончини (до скінчання) віку, поки живота. [Гуляла-б довіку дівчиною молодою (Мет.). Не взнать тому весни повік, хто серцем холодний (Самійл.). Будеш у мене до смерти-віку хліб-сіль уживати (Дума)]. При -це жизни - наприкінці життя, на скінчанні (на сході) віку. Не без -ца же - не довіку-ж, не доки. [Пора була молодих за стіл сажати, не доки тут стояти їм (Сл. Гр.)]. Достигнуть желаемого -ца - дійти бажаного (жаданого) кінця. Положить -нец чему - зробити (покласти, дати) кінець (край) чому, берега дати чому. [Треба рішуче цій практиці зробити кінець (Н. Рада). Цьому процесові край вже покладено (Єфр.)]. Чтобы положить -нец этим толкам - щоб покласти край цим пересудам, поговорам. Приводить, привести, доводить, довести до -ца что - доводити, довести до кінця, (до) краю що, доходити, дійти краю у чому, довершити що. [Тепер, щоб ви знали, треба краю доводити, коли й де вінчати (Шевч.). Він не вміє нічого довершити (Л. Укр.)]. Приближаться, приблизиться, приходить, прийти, подходить, подойти к -цу - доходити, дійти краю (до краю, до кінця), кінча[и]тися, (с)кінчитися, бути на скінчу (Свидн.), вийти на кінець; срвн. Приходить 1. [Третя зима його життя доходила краю (Короленко). Екзамени дійшли до краю (Крим.)]. Дело приближается к -цу - справа доходить кінця. Приходило к -цу что у кого - став (почав) вибиватися з чого хто. [От і стали ми з харчів вибиватись (Короленко)]. Пришло к -цу что - (с)кінчилося що, завершився кінець чого, в чого. [У денної бійки кінець завершився (Рудан.)]. Водка приходит к -цу (шутл.) - горілці видко денце. Расследовать, узнать дело до -ца - розслідити (розвідати, дізнати) справу до кінця (до краю), дійти кінця справи. [Не дійшли ми кінця сеї справи (Куліш)]. -нец света (мира) - кінець (кончина) світу (світові). Вот и -нец всему - от і край усьому; от і все (с)кінчилося; от і по всьому. Всему есть -нец, всё имеет свой -нец - всьому (на все) є (єсть) кінець (край). -нец слезам, заботам - кінець (край) сльозам, турботам. -нец службы - кінець служби[і]; (завершение) відслуга. Ещё не настал -нец его несчастьям - ще не настав (не прийшов) кінець його нещастю. -нец делу; дело с -цом; да и -нец - скінчено справу; та й по всій справі; та й край! та й уже! та й квит! та й конт! по цей дуб миля. -нец чему - по чому. [Вже по дощеві (Звиног.)]. -нец был бы мне, будет нам - було-б по мені, буде по нас. Пришёл кому -нец - прийшов кінець кому, прийшла на кого остан[т]ня година, (перен.) урвався бас, урвалася нитка (вудка) кому, (фам.) сів маком хто. Тут тебе и -нец (капут, аминь) - тут тобі й край, капут, амінь, рішенець, решта, (провинц.) рехт, гак, хата, ярмиз, саксаган, амба, капець, капурис, каюк. -нец - делу венец, -нец дело венчает (красит) - кінець - ділу вінець (Номис). Не смотри начала, смотри -ца - не вважай на цвіт, бо чи буде ще плід. Не хвались началом, похвались - цом - не хвались починаючи, а похвались кінчаючи. На худой -нец - в найгіршому разі. Всему бывает -нец (о терпении) - на всякий терпець буває кінець;

8) (цель) мета, ціль (-лі). На какой -нец ты это делаешь? - нащо (навіщо) ти робиш це?

* * *

КІРЕНАЇКИ (кіренська школа) - одна з сократичних шкіл, що отримала свою назву від м. Кірена, звідки походив засновник школи Аристип, учень Сократа. Основу вчення К. становив гедонізм, який вперше в історії був сформульований і розроблений цією філософською школою. К. уподібнювали людину до зачиненої звідусіль фортеці, мешканці якої не отримують свідчень іззовні. Відтак дійсним є лише те, що кожен переживає як власні стани. Два протилежних полюси цього переживання - насолода і страждання. Люди повинні прагнути першого і уникати другого. Але це не означає перетворення людини на безтурботного раба задоволень. Досягнення справжньої насолоди неможливе без здатності самовладання, стриманості, подолання шалених пристрастей С. ліпа жага насолоди здатна принести лише страждання. Тому необхідно розуміти, яким чином і якою мірою можливо досягти задоволення, не зашкодивши власному самопочуттю. К. не обмежували задоволення тілесними відчуттями, надаючи великого значення насолодам душі - дружбі, повазі, приязні, вдячності, любові до батьківщини тощо. Кіренаїк III ст. до н. е. Гегесій (240 - 200 до н. е.) взагалі відкидав можливість досягнення насолоди через те, що, маючи тіло, котре є смертним і вразливим, людина приречена на постійні страждання. Виходом з цього становища він вважав самогубство. Гедонізм К. мав значний вплив на філософію Епікура, в якій уникання страждань та їх відсутність стає головною метою життя і ототожнюється з насолодою.

Коменський, Ян Амос (1592, Нивниця - 1670) - чеськ. педагог, мислитель, громадський діяч. Освіту здобув у братській школі, далі - латинській школі, в Херборнській академії і Гейдельберзькому ун-ті, де він розпочав роботу над створенням своєрідної енциклопедії під назвою "Театр усіх речей" і повного словника чеськ. мови. У зв'язку з переслідуваннями з боку католиків був вимушений емігрувати до Польщі (м. Лешно), де викладав у гімназії і завершив написання свого твору "Дидактика" (1632) З. годом "Дидактика" була дещо оновлена і в перекладі на латину дістала назву "Велика дидактика" (1633 - 1638). К. багато уваги приділяв розробці ідей пансофії ("навчання всіх усьому"), що викликало неабиякий інтерес європейських учених В. 1650 р. К. запросили до Угорщини для організації шкіл, і він зміг частково реалізувати свою ідею пансофічної школи (наукове обґрунтування її принципів). В Угорщині вчений завершив написання першого в історії педагогіки ілюстрованого підручника "Світ чуттєвих речей в малюнках" (1658). Роздуми К. над планом реформування суспільства були втілені в фундаментальній праці "Всезагальна порада про виправлення справ людських". Перші дві її частини були опубліковані в 1662 р.; рукописи п'яти подальших частин знайдено в 30-х рр. XX ст. Повний текст праці вперше опубліковано в 1966 р. в Празі лат. мовою. За своїми філософськими поглядами К. наближався до матеріалістичного сенсуалізму. Визнавав три джерела пізнання - почуття, розум і віру, наголошуючи на провідному значенні органів чуття. В розвитку пізнання К. розрізняв три ступеня - емпіричний, науковий і практичний. В суспільстві має бути впроваджена загальна освіта; дітей слід виховувати в дусі гуманізму. Разом з тим, К. не виключав вагомого значення релігії для морального виховання (постійно вів мову про необхідність підготовки людини до вічного життя). Виходячи з ідеї про пізнаваність світу, К. вважав всі явища педагогічного процесу такими, що їх можна вивчати, ними можна керувати. Людина - частина природи, яка мусить скорятися законам природи, тому педагогічні засоби повинні бути відповідними до природи. Разом з тим, принцип природодоцільності виховання передбачає вивчення законів духовного життя людини і узгодженість з ними всіх педагогічних впливів. Твори К. справили великий вплив на розвиток світової педагогіки і шкільної практики. Чимало принципів його дидактики увійшли в сучасну теорію навчального процесу. К. мріяв створити "Пансофічний коледж", де б викладалася нова експериментальна філософія. В 1641 р. на запрошення парламенту К. прибув до Англії, де сподівався заснувати свій коледж. Хоча йому це і не вдалося здійснити, але його ідеї вплинули на створення Королівського товариства.

[br]

Осн. тв.: "Театр усіх речей" (1614 - 1627); "Скарбниця чеської мови" (1612 - 1656); "Велика дидактика" (1633 - 1638); "Відкриті двері до мов" (1631); "Астрономія" (1632); "Фізика" (1633); "Пансофічна школа" (1651); "Єдино необхідне" (1668).

НЕОПЛАТОНІЗМ - один з основних напрямів античної філософії в пізньоелліністичну епоху, що став логічним поєднанням ідей платонізму, аристотелізму та неопіфагореїзму. Засновником Н. у III ст. був Плотин, якого разом із його учнями Порфирієм та Амелієм відносять до римської неоплатоністичної школи. IV ст. відзначається піднесенням малоазійського Н., пов'язаного з іменами Юліана й Салюстія у Пергамі та Ямвліха і його школи у Сирії, відомих, крім власне філософських надбань, також орієнтацією на практичну містику і теургію. У V - VI ст. центром Н. стають Афіни (школа Прокла) й Александрія, де неоплатоніки приділяли особливу увагу узгодженню вчень Платана тйАристотеля й коментуванню творів останнього. Для філософії Н. характерним є уявлення про ієрархічну структуру та послідовну сутнісно-смислову еманацію сущого - від довершеності та всеосяжності надсущого Єдиного до Чисел як першої без'якісної визначеності буття, котрі далі, через з'єднання з довколишнім інобуттям, отримують якість вже як певним чином оформлений буттєвий смисл, тобто ідея. Сукупність ідей виступає при цьому як Ум, що і є прообразом усіх речей. Коли ж світ ідей, в свою чергу, також з'єднується з інобуттям, ідеї переходять в стан смислового становлення і стають одухотворюючими усе першопринципами, котрі всі разом складають Світову Душу. Подальше становлення Душі гранично приводить до появи нерухомо посталого, що завдяки їй, однак, знаходиться у вічному русі, тобто до появи Космосу. І лише у внутрішньокосмічному становленні виявляє себе такий різновид інобуття, як чуттєва матерія, інакшість якої відносно Ума і Душі полягає в тому, що вона як "несуще" є метою їхнього розпаду й згасання. Філософське пізнання, що є можливим для людини в окресленій структурі буття, полягає в усвідомленні свого місця в ній - як духовного "ув'язнення" в чуттєвій матерії - і в зосередженні власного єства на русі до осягнення Єдиного в над-Умному екстазі. Християнська інтерпретація неоплатонічних тем простежується в творіннях східної та західної патристики О. смислення неоплатонічних уявлень в дусі ісламу відмічають в араб, філософії І. деї Н. знайшли свій відгомін в європейських містичних вченнях, середньовічній містиці, у філософії італ. гуманістів, кембриджських платоніків, а також у творах Берклі, Ляйбніца, нім. класичної філософії. Особливе зростання інтересу до Н. в європейській культурі пов'язане з добою Романтизму.

РЕВОЛЮЦЮНАРИЗМ - форма радикально-екстремістської маргінальної субкультури; принцип діяльності; соціальна та особистісна налаштованість на радикально-перетворювальний активізм Д. ля Р. характерне намагання будь-яким чином порушити статус-кво і здобутися на результат принципово (незрідка абсолютно) новий, відмінний від реально існуючого. Сама можливість появи Р. криється у здатності людського розуму й уяви абсолютизації "бажаної реальності" на противагу наявній. Р. ґрунтується на волюнтаристському за своїм змістом самопроголошенні особою самої себе "творцем історії" (рос. народоволець Желябов: "Історія рухається занадто повільно, треба її підштовхнути"), що спроможний рішучим особистим втручанням докорінно змінити напрями і наслідки історичного процесу. Р. спрощено тлумачить соціальну дійсність у дуалістичному дусі - як рішучу боротьбу сил "добра" (з яким носії Р. себе ототожнюють) і "зла", де не може бути місця жодним компромісам К. онфронтаційна позиція Р. ґрунтується на аксіоматичному протиставленні ("або - або") без будь-яких відтінків або поступок (звідси - сприйняття суспільних суперечностей як "смертельної боротьби") В. ажливою складовою Р. є катастрофізм у сприйнятті соціальної дійсності - будь-які кризові прояви сприймаються гіпертрофовано загострено, як початок агонії і неминучої загибелі; отже, робиться висновок - суспільство нагально потребує радикальних, жорстких, "хірургічних" заходів для того, щоб врятуватися (таким "рятівником", власне, і вважає себе носій Р.). Звідси - витоки месіанських зазіхань Р., переконаність його представників у тому, що їм визначено Провидінням виконувати особливу місію. Відповідно, інваріантною рисою різновидів Р. є "знак жертовності" - бажання і готовність віддати своє життя задля майбутнього (перемоги "справи революції"). Причому, задля розпалення революційної пожежі носії революціонаристської свідомості ладні будь-що підсилити і загострити кризові прояви, керуючись відомим принципом Р. "чим гірше - тим краще", тобто чим гіршими є безвихідь і поневіряння народу, тим кращим це є для "справи революції" (типовий приклад - діяльність Нєчаєва - рос. революціонера поч. 70-х рр. XIX ст.) І. нструментальна апокаліптика Р. є однією з підвалин абсолютизації терору, покладання на радикально авторитарні методи соціальної трансформації.

Тертулліан, Квінт Септимій Флоренс (бл. 160, Карфаген - 222) - християнський теолог, філософ. Певний час проживав у Римі, вивчав право, виступав як оратор у судах. Після навернення у християнство (195) повернувся до Карфагена, служив пресвітером. Найвідоміший вислів Т. "Вірю, бо це абсурдно" засвідчує і його теологічну позицію і життєве кредо Я. к один із найбільш безкомпромісних християнських апологетів, Т. дотримувався погляду про верховенство віри над розумом, про неспроможність раціонального мислення ані на дещицю цаблизитися до віри чи їй прислужитися. У цьому Т. суттєво відрізнявся від загальноприйнятої на той час християнсько-теологічної позиції стосовно пошуків пунктів зближення, навіть гармонійного поєднання філософії і релігії, розуму і віри М. ожливості людського пізнання, за Т., надзвичайно обмежені, тому його претензії на істину (включно з філософією) не тільки безглузді, а й шкідливі. На підставі висунутого ним звинувачення церкви в ухилі до секуляризації та пошуку шляхів зміцнення віри Т. прийняв постулати релігійного руху монтаністів, який у II ст. н. е. поширився на теренах Римської імперії. Одним із цих постулатів було культивування мучеництва та очікування завдяки цьому пришвидшеного настання Божого царства. На межі Ш та IV ст. існувала навіть секта "тертулліаністів". Вченню Т. притаманний досить несподіваний, з огляду на його послідовну теологічну позицію, вихід на філософське тлумачення (в дусі стоїцизму) тіла і душі, Бо^а і світу як тонкої "духовної матерії".

[br]

Осн. тв.: "Апологія мучеників"; "Проти гностиків"; "Про тіло Христа"; "Про Воскресіння Христа"; "Про душу" та ін.

Швейцер, Альберт (1875, Кайзерсберг, Ельзас - 1965) - нім. філософ, теолог, теоретик філософії культури. Обдарований музикант (виступав з органними концертами), авторитетний знавець творчості Баха. Навчався в ун-ті Страсбурга. У 1905 р. прийняв рішення радикально змінити спосіб життя людини, що здобулася на успішну кар'єру, і цілковито присвятити своє життя служінню знедоленим і стражденним. Наслідком цього рішення стала тяжка й самовіддана праця лікаря й місіонера у Французькій Екваторіальній Африці. Соціально-філософські погляди Ш. характеризуються поєднанням теїстичного світогляду з натуралістичним розумінням сутності і призначення людського життя. За Ш., людина освоює світ не на основі його пізнання, а завдяки переживанню світу, трагічного за своєю суттю. Головна мета філософії - позбавити людину цього страждання, вказати шлях та засоби, які це забезпечують. У дусі ідей Шопенгауера Ш. вважав, що подолання страждань забезпечується вільним і усвідомленим волевиявленням особистості. Благоговіння перед життям - визначальний принцип філософії життя Ш. Таке ставлення людини не є суб'єктивістським проявом, воно природно притаманне мисленню і відповідно постулює безмежну відповідальність за все живе на Землі. III. наголошував на неподільному зв'язку розвитку духовного світу особистості і еволюції культури. Культура, за III., - втілення гуманістичної сутності людини. Критерієм розвитку культури є етика, якій Ш. надає універсального, космічного характеру. Носієм етичних цінностей вважав індивіда, а не суспільство, тому заперечував соціальну етику, мораль, а виправдовував пріоритет суспільства над окремим індивідом. Криза культури зумовлюється поглибленням невідповідності соціальної та індивідуальної етики. Констатуючи "духовний занепад людства", Ш. вважав його причиною відірваність культури від її природних джерел, підпорядкування технічним чинникам, владу соціальних інститутів, домінування інтересу "загального" над особистісним началом. Якщо суспільство впливає на індивіда сильніше, ніж індивід на суспільство, починається деградація культури. Подолання духовної кризи, культурне відродження залежать від творчої активності особистості, яка здатна усвідомити універсальний космічний характер морального панування живого і водночас вбачає сенс свого існування у безперервному самовдосконаленні у відповідності з цим розумінням І. суса Христа вважав історичною постаттю; природу Бога також осмислював в етико-моральних термінах.

[br]

Осн. тв.: "Філософія культури". У 2 т. (1923); "Християнство і світові релігії" (1923); "Цивілізація й етика" (1923); "Шукання історичного Ісуса" (1926); "Індійська філософія" (1936).